Наверх
sekleta, 55 - 11 апреля 2011 22:30
Все
Надто тримаю себе в рамках. А рамки тримають мене. І через те я їду на возі, коли навколо трамваї і машини, та ще й боюсь подивитись вперед. А чого це я вирішила, що попереду пастка? Може там якраз щось інше? Чи мені аж так відомі божі замисли? Чи я відвикла покладатись на Його волю і допомогу? Я думаю, я ніколи не вміла таке робити, направду, не вміла. Я вже десь писала про свої почуття до України, той майже релігійний екстаз , який я відчуваю іноді, коли слухаю пісню чи читаю Шевченка. Я б хотіла б так відчувати Бога в своєму серці. Розумієте, Бог в серці - це не формальна приналежність до релігійної спільноти. Часом я думаю,що релігії можуть роз"єднувати людей, але Бог об"єднує.Сприяє розумінню. Я зустрічала багато віруючих і духовно просвітлених людей. Вони могли належати до різних релігій. І служіння своє вбачати в різних речех.Телепатично спілкуватись з духовними вчителями з Індії, чи супроводжувати душі своїх родичів одразу після їх смерті кудись далі... чи служити в храмі або молитивному будинку.Зараз я подумки їх всіх перебираю і намагаюсь знайти спільні риси. Так от, спільна риса - віра. Не вчинки, як мені хотілося б, вони далеко не ідеальні в своїх діях і помислах. Але віра є! Навіть трішки більше ніж на гірчичне зерно.
Добавить комментарий
Комментарии: 0
|